HOMINIS MENS DISCENDO ALITUR ET COGITANDO

РАДА МОЛОДИХ ВЧЕНИХ


ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Новини: БАГАТОГРАННІСТЬ УЧЕНОГО ТА РЕКТОРА БОЛЬШАКОВА

Як продовження проекту Ради молодих вчених Дніпропетровської області, присвяченого очільникам рад молодих вчених різних часів дана публікація висвітлює шлях відомого науковця та керівника, голови обласної Ради молодих вчених і фахівців Дніпропетровської області в 1975-1980 рр., лауреата Державної премії України у галузі науки і техніки, заслуженого діяча науки і техніки України, ректора Придніпровської державної академії будівництва та архітектури, доктора технічних наук, професора Володимира Івановича Большакова. До речі в цьому році він відсвяткував свій 70-річний ювілей! З чим його вітаємо та зичимо міцного здоров’я, довголіття, невичерпного ентузіазму та натхнення, життєвої гармонії!!!

Народився майбутній лідер та вчений 13 травня 1946 року у місті Дніпропетровськ у багатодітній сім’ї службовців. Батько Іван Федорович Большаков працював механіком. Мати Тетяна Федорівна – доцент, а згодом завідувач кафедри гігієни харчування Дніпропетровського медичного інституту. У родині було четверо дітей: Лариса, Вадим, Вікторія та Володимир найменьший. Серед своїх маленьких однолітків В. І. Большаков відрізнявся вдумливою спостережливістю, схильністю до аналізу життєвих подій та прочитаних книг, а тому часто поринав у роздуми про себе. А читав і читає він багато, відзначаючи: «…одним из ранних и постоянных моих увлечений было чтение художественной литературы…». Любов та шанобливість до книг прищепили йому сімейні традиції та цінності. Ще дід з материнської лінії, Федір Федорович Стародубов, який усе життя пропрацював у банківській сфері, знав шість іноземних мов брав до себе на коліна найменшеньких онуків Володимира та Вікторію і читав їм різноманітні книги, відкриваючи для них незнаний, але такий захоплюючий світ знань. Велику лепту до морального та духовного становлення Володимира Івановича, посіявши в його душі зерна допитливості та цікавості до науки, внесли і брати матері: старший Кирило Федорович Стародубов – всесвітньовідомий вчений у галузі металознавства та термообробки металів, академік АН УРСР, професор Дніпропетровського металургійного інституту та Анатолій Федорович Стародубов – талановитий краєзнавець, який, не дивлячись на свою інженерну освіту, добре розбирався у мистецтві театру та кіно, знав літературу та займався дослідженням історії Катеринославщини-Дніпропетровська. Він зібрав численну колекцію старовинних листівок Катеринослава, написав чимало праць з історії рідного краю. Зі слів Большакова В.І.: «…В доме Стародубовых была замечательная библиотека и мне разрешали ею пользоваться. Но дяди не только давали книги из своей библиотеки, они каждый по-своему мотивировали мою тягу к чтению. У немногословного, серьезного, говорившего всегда тихо, но очень убедительно, дяди Кирилла над кроватью, отдельно от других книг библиотеки, висела полочка. На ней стройной чередой выстроились томики поэзии Анны Ахматовой, Марины Цветаевой, Игоря Северянина. Иногда Кирилл Федорович в беседе мог процитировать того или иного автора. Его широкая литературная эрудиция и книжная полка над кроватью удивляли, будили интерес и на всю жизнь подарили мне любовь к поэтическому слову. С дядей Толей мы вели долгие беседы на разные темы: проза XIX века и современная поэзия, прошлое нашего города и интересные художественные фильмы…

…А еще в нашей семье любили читать вслух, сидя за большим столом и получая удовольствие от веселой, замечательной прозы, с которой нас тоже познакомил Анатолий Федорович. Самыми запоминающимися для меня стали книги Б. Нушича «Автобиография» и «Двенадцать стульев» И. Ильфа и Е. Петрова. Такие семейные чтения повторялись не раз, и поэтому я мог прочитать наизусть по несколько страниц этой замечательной прозы. В детстве и юности рассказы Кирилла Федоровича и Анатолия Федоровича, семейные чтения очень волновали и увлекали меня…».

В 1964 році Володимир Іванович закінчив середню школу № 23, в котрій провчився 11 років. В 11-му класі за програмою цієї школи учні проходили виробничу практику, тому на один рік навчання було довшим. Однак ніхто не був цим фактом засмучений, скоріш навпаки. Клас був і є дуже дружнім, до теперішнього часу випуск 1964 року 11-а класу кожного року зустрічається та відвідує своїх вчителів, яких наразі залишилося двоє. А до свого золотого ювілею у 2014 році під чуйним керівництвом Володимира Івановича вони випустили книгу спогадів: «Ученики 11-А. Наш золотой юбилей».

Взагалі Володимир Іванович дуже тепло та привітно відгукується про своїх вчителів, відзначає їх високу порядність, людяність та професіоналізм, згадуючи поіменно кожного з них завдячує їм становленню себе як особистості, як людини. Зі слів Большакова В.І. (книга «Ученики 11-А. Наш золотой юбилей». – Днепропетровск: ПГАСА, 2014. – 92 с.):

«…Наши учителя были к нам внимательны и очень заботливы. Были они не только грамотными специалистами, а еще интеллигентными и очень скромными людьми…».

Окремих шанобливих та щирих слів заслуговує класний керівник з 8 по 11 клас Давид Соломонович Шулімович:

«…Его все называли Дод и он был легендарным учителем физики, а еще совершенно уникальным педагогом. Про свой класс он знал все, любил каждого ученика и, главное, хорошо знал наши увлечения, стремления и возможности. Это наш Дод не навязчиво и умно, с долей доброго юмора создавал в классе атмосферу доверия и дружбы…».

А дружбу зі шкільними товаришами, Володимир Іванович проніс через все своє багатогранне життя та, не дивлячись на купу справ, завжди знаходить час для спілкування та підтримки старих друзів.

Після школи майбутній вчений в тому ж 1964 році вступає до Дніпропетровського металургійного інституту, який закінчує в 1969 році, отримавши диплом з відзнакою зі спеціальності «Металознавство та термічна обробка металів». Саме в студентські роки Володимир Іванович розпочинає свій науковий пошук та громадську діяльність у студентському науковому товаристві.

Особистий приклад родичів (матері та її братів), які невпинно та плідно трудилися на науковій ниві, звабливі обрії невідомого нового, широка ерудиція та допитливість самого Володимира Івановича привели його до вибору науки як своєї професії. Після вузу він за рекомендацією член-кореспондента АН УРСР К. П. Буніна вступає до аспірантури Московського інженерно-будівельного інституту ім. В. В. Куйбишева під наукове керівництво професора кафедри технології металів Михайла Аркадійовича Тилкіна. В 1973 році успішно захищає кандидатську дисертацію на тему: «Исследование структуры и свойств высокопрочной строительной стали». Її експериментальну частину він виконував в Інституті металофізики ЦНДІЧМ ім. І. П Бардіна (Москва).

В той же час доля привела його до порогу своєї другої домівки на подальші роки трудового шляху, до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту (ДІБІ). Саме так називався наш ВНЗ до 1994 року. Тут з 1972 по 1973 рр. Володимир Іванович працює молодшим науковим співробітником лабораторії монтажних робіт Мінмонтажспецбуду УРСР у ДІБІ; з 1973 по 1975 рр. – молодшим, а після отримання наукового ступеня кандидата технічних наук – старшим науковим співробітником кафедри металевих і дерев’яних конструкцій; з 1975 по 1979 рр. – доцентом кафедри металевих і дерев’яних конструкцій; з 1979 по 1986 рр. – старшим науковим співробітником кафедри технології металів; з 1986 по 2000 рр. – завідувачем кафедри технології металів; з 2000 по 2016 рр. – завідувачем кафедри матеріалознавства та обробки металів; з 1987 р. по теперішній час – ректором Придніпровської державної академії будівництва та архітектури.

Нагода проявити себе в якості талановитого керівника, лідера, здатного ефективно організовувати роботу, об’єднувати навколо себе команду активних та обдарованих науковців, своїм прикладом надихати їх на плідну співпрацю, дружність з’явилася у Володимира Івановича при його призначенні у 1975 році на посаду голови обласної Ради молодих учених і фахівців.

З книги Большакова В. І., Британа В. Т. Наукова діяльність вищих навчальних закладів Дніпропетровщини в 1944-1991 рр. Історичний нарис. – Д., 2016. – 96 с.:

«…Ради молодих вчених в вузах і підприємствах Дніпропетровська почали створюватися в кінці 1960-х років за сприяння і під керівництвом комсомольських організацій. В обкомі комсомолу був введений сектор по роботі з молодими вченими. З його допомогою було організовано обласну Раду молодих вчених і фахівців, яка об’єднала близько 30-ти тисяч представників дніпропетровської молоді. Першим головою обласної Ради був Ростислав Петрович Дідик (1968-1972 рр.) – на той час кандидат технічних наук, доцент Гірничого інституту, а сьогодні доктор технічних наук, професор НГУ.

З 1972 року Раду очолив молодий талановитий вчений з Металургійного інституту Олег Олександрович Степанов, який потім в 1975 році виїхав на наукове стажування до США. Його змінив на цій посаді кандидат технічних наук, доцент ДІБІ Володимир Іванович Большаков (1975-1980 рр.). Активно працювали міські Ради, зокрема найбільш активною була Рада в м. Дніпропетровськ. В обласній раді підростали кадри майбутніх визначних учених, таких як Г. В. Дзяк (ДМІ), В. Я. Потьомкін (ІГТМ), Г. І. Богомаз (ДІІТ), В. Ф. Башев (ДДУ), В. О. Лизогуб (ДМетІ) і багато інших. Всі вони захистили докторські дисертації і виросли в своїх посадах…»

Серед основних досягнень В. І. Большакова як голови Ради слід відзначити:

  • проведення регулярних семінарів-зустрічей молодих вчених з корифеями науки – академіками З. І. Некрасовим, К. Ф. Стародубовим, член-кореспондентом АН УРСР В. П. Буніним, керівниками вузів і науково-дослідних інститутів міста – П. Г. Нестеренко, В. Н. Потураєвим, В. І. Оніщенком;
  • організацію поїздок молодих вчених до своїх колег в Угорщину, Польщу, Німеччину в «Потязі дружби», що складався з 16-ти вагонів;
  • проведення щорічних конкурсів на визначення кращого молодого вченого ВНЗ або підприємства, а також кращих опублікованих наукових робіт молодих учених у різних номінаціях;
  • налагодження плідної співпраці керівництва Ради молодих вчених з сектором Обкому комсомолу (сектором керували В. Чигиринець, В. Зінченко, В. Аністрат);
  • ініціювання активної участі членів Ради в роботах Республіканської і Союзної Ради молодих вчених і фахівців (Союзну Раду в той час очолював майбутній академік Є. П. Веліхов);
  • організацію численних відряджень на підприємства міста і області, до інших обласних центрів СРСР. Особливо продуктивними були виїзні засідання обласної Ради на підприємства Кривого Рогу та Нікополя;
  • підписання договору з Радою ректорів щодо відправлення рекомендованих керівництвом вузу молодих вчених у закордонні наукові стажування. Першим, хто поїхав на стажування, був О. Степанов (США); потім В. Большаков (Великобританія); С. Коростильов (США); Р. Романець (США); С. Горяний (Югославія); Ю. Кірічек (Югославія); В. Сєдін (Югославія). Після стажувань з молодими вченими проводилася різнопланова робота з розповсюдження отриманих ними нових знань і навичок серед наукової громадськості;
  • підтримка роботи клубу молодого вченого, до планів роботи якого включалися різнотематичні вечори-зустрічі з представниками мистецтва Дніпропетровська і артистів-гастролерів. Однією з найяскравіших була зустріч з А. Пугачовою та виступ О. Градського, що представив рок-оперу «Орфей та Еврідіка». Серед яскравих пам’ятливих подій була і зустріч Нового року у відбудованому Цирку (1979 р.). Постійною учасницею і ведучою засідань Клубу молодого вченого була заслужена артистка України Людмила Шкуркіна.

За словами Володимира Івановича: «Діяльність керівництва Ради в наші роки, в першу чергу, була направлена на підготовку висококваліфікованих кадрів науково-освітньої сфери та представників підприємств через створення сприятливих умов для їх професійного зростання, виявлення та розкриття їх талантів. Існувало чимало стимулів для творчої молоді до занять наукою. Так, у 1970 році в СРСР була заснована комсомольська премія в галузі науки і техніки. За 20 років її існування 7 премій отримали колективи та окремі особи Дніпропетровщини. Виграти її було вкрай важко, але престижно, тим паче що вона мала і серйозне фінансування біля 2000 руб. За прикладом Союзної премії у 1973 році обласна Рада науково-технічного товариства та товариства винахідників і раціоналізаторів спільно з Дніпропетровським обкомом комсомолу заснувала обласну комсомольську премію в галузі науки, техніки і виробництва. Присуджувалась вона один раз на два роки. Серед її перших лауреатів був і я, а також В. Я. Потьомкін (Інститут геотехнічної механіки), А. П. Тимагіна, Л. А. Кириченко, С. С. Мурадян (Механобрчормет)».

Головним фактором успішного розвитку Рад молодих вчених, їх ефективної роботи В. І. Большаков вважає «створення умов при яких кожний вчений відчував би свою причетність до процесу, важливість та необхідність його роботи в організації».

У 1980 році Володимир Іванович був вимушений залишити посаду голови Ради, у зв’язку із своїм довготривалим закордонним стажуванням та написанням докторської дисертації. Але цікавості до справ молодих вчених та творчої молоді Володимир Іванович не втрачає і дотепер, будучи вже ректором вузу. Він підтримує різноманітні ініціативи Ради молодих вчених ПДАБА (проведення ознайомчих семінарів для молодих вчених, започаткування нових конкурсів і т.п.), залучає керівництво Ради до офіційних зустрічей з гостями академії (зустріч з представниками Фонду соціального захисту, підтримки і допомоги ученим України та членам їх сімей, координаційна нарада із представниками ДП «КБ «Південне» та ін.), регулярно обговорює нагальні проблеми наукової молоді із головою Ради та допомагає у їх вирішенні. Безумовно такий підхід надихає молодих науковців до активної роботи та самовдосконалення.

Велику увагу Володимир Іванович, як ректор, приділяє вихованню та гармонійному розвиткові студентів. Він традиційно проводить засідання з комітетом молоді та плідно співпрацює з головою студентського самоврядування Вікторією Тютєрєвою. В академії його зусилями створені всі умови для всебічної самореалізації молодої людини в будь-якій сфері людської діяльності. У ПДАБА успішно діють студентський театр «Flech», театральні постанови якого французькою мовою отримали неабияку популярність та високі призи на конкурсах міжнародного рівня; літературний клуб «Джерело», де кожен охочий має змогу проявити себе як поет чи письменник; численні гуртки художньої самодіяльності студентів, які майже кожного року перемагають у конкурсах «Студентська весна» та інших; спортивні секції з різноманітних видів спорту, після наполегливих занять в яких чимало студентів змогли завоювати численні медалі чемпіонатів різноманітного рівня, в тому числі Європи та світу, а також виконати нормативи у майстри спорту України; студентське науково-технічне товариство, де студенти роблячи перші кроки як науковці доводять свій професіоналізм перемогами у Всеукраїнських наукових конкурсах.

Багатогранним та різноманітним є і коло наукових інтересів В. І. Большакова. Основними напрямами сформованої ним наукової Школи є:

  • формування субструктури, структури і властивостей прокату при контрольованому вальцюванні;
  • визначення якісних характеристик металу на основі аналізу фрактальної розмірності його мікроструктури;
  • будова і властивості більше кутових спеціальних внутрішньофазних і міжфазних кордонів в металах і сплавах промислового виробництва;
  • отримання будівельних матеріалів з відходів виробництв.

Наукова робота на кафедрі металевих і дерев’яних конструкцій дозволила йому провести випробування 32-метрових стропильних ферм, виготовлених з термічно зміцнених куточків. Був заповнений вакуум між Інститутом чорної металургії МЧМ СРСР і споживачами. Однією з найбільш метало споживаючих галузей, як відомо, є будівництво. У той період із загального балансу країни 28 млн. т. металу були потрібні для будівництва. В. І. Большаков очолив в ДІБІ групу вчених (Л. Т. Полюшкіна, М. І. Волинський, А. Н. Лук’янскова), яка почала активно працювати по випробуванню натурних металевих конструкцій, виготовлених з термічно зміцнених сталей, в тісному контакті з заводом металевих конструкцій ім. І. В. Бабушкіна, де згодом професор організував філію кафедри металевих конструкцій ДІБІ. На викладацьку роботу були залучені співробітники заводу. Випробування проводилися на силовій підлозі в унікальному цеху кафедри. Це дозволило проводити випробування будівельних виробів в натуральну величину. В результаті проведених випробувань було показано, що несуча здатність ферми з термічно зміцнених куточків підвищується в 1,7 рази. Ці розробки дозволили включити термічно зміцнені куточки маловуглецевої сталі СНиП-II-23-81, випуск 3.72 і в більш пізні його редакції.

У 1978 р. Володимир Іванович зайнявся впровадженням результатів досліджень, отриманих в ході роботи над докторською дисертацією, у виробництво на металургійних комбінатах «Азовсталь» ім. Ілліча і на заводі металоконструкцій ім. І. В. Бабушкіна.

У 1979 р. тодішній ректор інституту професор Павло Трохимович Резніченко пропонує ученому пройти 10-місячне стажування в Інституті науки і технології (ЮМІСТ) при Манчестерському університеті (Великобританія) у професора Р. Прейстнера – одного із засновників контрольованого вальцювання в Англії. За 10 місяців роботи В. І. Большаков провів експеримент по впливу легування і термомеханічної обробки на механічні властивості англійських сталей, виплавлених у Шеффілді. Так само було проведено експеримент на сталі, привезеної з нашої країни – 09Г2ФБ. Основним методом дослідження була просвічуюча електронна мікроскопія, в тому числі і високовольтна (1000 кВ мікроскоп в Шеффілді). Таким чином, до матеріалів, отриманих В. І. Большаковим в докторантурі, додався великий масив даних, які вимагали обговорення і оформлення у вигляді дисертаційної роботи. Повернувшись з Англії в червні 1981 р., він кілька років був зайнятий цією роботою. Під час підготовки наукової праці співробітничав з такими вченими як: професори М. Л. Бернштейн, Л. І. Тушинський, Г. М. Воробйов, В. Д. Садовський та ін. До червня 1985 року Володимир Іванович закінчує роботу над докторською дисертацією та виходить на захист. В грудні 1985 року у спеціалізованій вченій раді Дніпропетровського металургійного інституту захищає роботу, а на своє 40-ліття 13 травня 1986 року отримує листівку про своє затвердження в науковому ступені доктора технічних наук. Ось такий своєрідний подарунок від ВАК.

В 1999 р. він отримує Державну премію у галузі науки і техніки за роботу “Теоретичні основи, екологічні аспекти, практика переробки і використання відходів металургійної, гірничорудної і хімічної промисловості в будівництві і виробництві будівельних матеріалів”.

Спільно з професором М. М. Жербіним, В. І.Большаков розробив нову концепцію надбудови п’ятиповерхових будинків до 10 і більше поверхів за рахунок використання металевого бандажа, який спирається на власний фундамент. Протягом 1998-2016 рр. публікується цикл наукових праць у співавторстві, присвячених створенню та обґрунтуванню цієї концепції.

Наукова школа Володимира Івановича плідно співпрацює і з іншими навчальними та науковими закладами Європи, а саме: Ліонський національний інститут прикладних наук, Страсбурзький національний інститут прикладних наук (Франція), Вища архітектурна школа (Льєж), Політехнічний інститут (Монс, Бельгія), Варшавська політехніка (Польща), Інститут проблем механіки РАН, Московський архітектурний університет (Росія), Лейкедський університет, Шербурзький університет (Канада), Технічний університет Аахена (Німеччина).

За період наукової діяльності професор В. І. Большаков підготував 17 докторів та 23 кандидата технічних наук, науковий багаж його праць складає 1050 статей, 20 авторських свідоцтв, 171 патент, біля 60 монографій.

В. І. Большаков керує міжрегіональним науковим семінаром «Проблеми сучасного матеріалознавства», Придніпровським центром Міжнародної інженерної академії (ПЦ МІА), організовує довготермінові різнотематичні проекти: Міжнародна науково-практична конференція «Стародубовські читання»; Українсько-польський науковий семінар (з механіки) «Теоретичні основи будівництва»; Міжнародна науково-практична конференція «Інноваційні технології життєвого циклу об’єктів житлово-цивільного, промислового й транспортного призначення». Творча співдружність ПДАБА і Національного інституту прикладних наук (INSA) (Ліон, Франція) – мовні стажування, практикуми, обмін студентськими й викладацькими групами, подвійні захисти дипломів і кандидатських дисертацій (керівництво українських і французьких професорів).

Завдяки його зусиллям кафедра матеріалознавства та обробки матеріалів поповнилася рентгенівською установкою і просвічує електронним мікроскопом. Це дозволило вийти на якісно новий рівень дослідження структури матеріалів. На даний момент трансмісійний електронний мікроскоп на кафедрі МІОМ є єдиним працюючим в Придніпровському регіоні. Дослідження, виконані з його допомогою, дозволили вийти на наноструктурний рівень вивчення конструкційних сплавів. Здобуто визначні наукові результати, представлені в докторських і кандидатських роботах і безлічі наукових публікацій в Україні та за кордоном.

Вагомими є успіхи Володимира Івановича і в адміністративній роботі, як ректора вишу. В першу чергу, він пильну увагу звертає на наукову роботу співробітників вишу, захисту ними кандидатських та докторських дисертацій. За його найактивнішої участі були відкриті й успішно працюють чотири спеціалізовані вчені ради із захисту кандидатських і докторських дисертацій. За 29 років його ректорства в Придніпровській державній академії будівництва та архітектури було захищено 81 докторська та 404 кандидатських дисертації. За останні кілька десятиліть в академії відбулися значні зміни – відкриті економічний (1992 р.) й архітектурний (2003 р.) факультети, інститут безперервної фахової освіти (1999 р.), кафедра інтенсивного вивчення іноземних мов (2002 р.). Однією з характерних рис діяльності ректора В. І. Большакова є його вимога до науково-викладацького складу академії – постійно зростати в науці, готувати та захищати дисертації, публікувати книги та статті, стажуватися у закордонних вишах, переймаючи найкращий досвід європейських колег.

У керівництві ПДАБА ректор особливу увагу приділяє міжнародним зв’язкам академії. Ця діяльність вишів Дніпропетровська активізувалася після скасування у 1989 р. статусу «закритого міста», а після вступу вищої школи України в Болонську систему (2005 р.) міжнародне співробітництво дніпропетровських вузів із зарубіжними навчаль- ними закладами, НДІ і підприємствами стало пріоритетним напрямом їхньої діяльності. Завдяки зусиллям Володимира Івановича та його команди, наш вуз став членом Великої Хартії університетів, входить до числа 7 міжнародних асоціацій будівельних та інженерних вишів. Яскравим прикладом такої інтеграції стала участь ПДАБА в європейських проектах за програмою «TEMPUS» і «FP 7». Особливо плідно розвиваються освітнє і наукове співробітництво академії з колегами із Франції та Німеччини. У 2014–2015 навчальному році у вищих навчальних закладах та наукових організаціях Франції по взаємообміну перебувало 200 студентів і співробітників ПДАБА, а в Німеччині – 35 осіб.

Зі слів Британа Володимира Терентійовича – завідувача кафедри історії та українознавства НМетАУ (науковий збірник: Вісник Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. – Дніпропетровськ: ПДАБА, 2016. – № 5. – С. 13):

«…В последнее десятилетие я имел счастливую возможность тесного общения с ним и ознакомления с его ректорской деятельностью. На мой взгляд, главное в работе В. И. Большакова на этом поприще – новаторство и правильная кадровая политика. Он постоянно следит за передовыми наработками в сфере высшего образования, анализирует, обобщает их и применяет в своей академии. Для реализации этого ректор сумел подобрать, сделать правильную расстановку и организовать эффективную работу руководящего состава академии. Хорошо знаю многих коллег из «большаковской команды»: проректоров, деканов, заведующих кафедрами, руководителей служб. Знаком со многими руководящими кадрами других вузов города. Объективно хочу отметить, что руководящий штаб ПГАСА – во многом один из лучших среди высших учебных заведений города…».

Вражаючою та безмежною є і широта та багатогранність життєвих, зокрема, наукових інтересів та знань Володимира Івановича. Він завжди цікавиться новими публікаціями не тільки в галузі технічних наук, але й знає новітні видання з економіки, управління виробництвом, історії та політики, є знавцем новинок художньої літератури. Часто новинки літератури купує за власний кошт. Учений має величезну особисту бібліотеку та колекції рідкісних марок, листівок, монет.

Ще одна властива Володимиру Івановичу риса – шанобливе ставлення до історії взагалі, а конкретно – історії нашої країни, рідного краю, сім’ї, свого вишу, спеціальності. Тому не дивно, що окремою сторінкою в його житті є вивченню та написання історії рідного Дніпропетровська. Тема малої батьківщини розкрита ним у декількох книгах, написаних у співавторстві з істориками, краєзнавцями, філологами. Найпопулярнішими краєзнавчими виданнями є: В.І. Большаков, Г.І. Гуляєв, В.С. Мороз «А чи так це було?» (2004 р.); В.І. Большаков, Г.І. Гуляєв, В.С. Мороз «Нариси історії Катеринослава» (у 2-х томах) (2007 р.); В.І. Большаков, Г.І. Гуляєв «Історія Катеринослава в поштових картках і фотографіях» (2009 р.); В.І. Большаков, Т.А. Шпаковська «Катеринослав крізь століття. Альбом поштових листівок Катеринослава 1895–1917» (2011 р.), «Подорож крізь століття (1930–2015)» (історія кафедр ПДАБА) під редакцією В.І. Большакова. Після публікації цих книг В.І. Большакова було прийнято в Спілку письменників Придніпров’я.

В. І. Большаков – дійсний член Академії будівництва України та Академії інженерних наук України, Міжнародної інженерної академії (Москва), Товариства чорної металургії США та Канади, Інституту матеріалів (Англія), Європейського товариства математиків та механіків (Німеччина), Товариства мостів та конструкцій (Швейцарія), Інституту гірничих, металургійних та нафтових інженерів (Канада). Володимир Іванович – кавалер ордена уряду Франції «Пальмова гілка» ІІ ступеня, лауреат Нагороди Ярослава Мудрого АН ВШ України та премії Президії АН України ім. Г. В. Курдюмова, в 2016 році отримав сертифікат «Провідний національний освітянин». За реконструкцію давніх та будівництво нових храмів на території Дніпропетровщини В. І. Большаков нагороджений орденами «Святого Дмитрія Солунського» IV ступеня, «Святого Князя Володимира» IV ступеня, орденом Української Православної Церкви «Рівноапостольний Князь Володимир» I ступеня, орденом «1020-річчя Хрещення Русі».

З великою теплотою та любов’ю озиваються про Володимира Івановича його рідні, друзі, колеги. Його подруга крізь життя, ще зі шкільних років Шпаковська Тетяна Андріївна говорить: «Володимир Іванович є дуже чуйною, турботливою та відкритою людиною, завжди готовою в будь-який час вислухати та за необхідності підтримати, прийти на допомогу у скрутний час. Самим цінним для мене є те, що він людина слова, надійна та небайдужа до чужого болю. Його не треба просити, він сам прийде на допомогу, коли бачить, що людина цього потребує. Так не раз було в моєму житті. А ще, він дуже поважає старість, відноситься з пошаною до учених у віці. Недаремно, у 1999 році, коли виникла потреба у призначенні нового Президента Фонду соціального захисту, підтримки і допомоги ученим України та членам їх сімей він одразу, з великою готовністю відгукнувся на пропозицію генерального директора Фонду учених Чередниченко Лариси Лук’янівни обійняти цю посаду. Завжди намагається допомогти ученим, рідним тих видатних науковців Дніпропетровщини, які пішли із життя у вирішенні їх наявних проблем і труднощів, а головне все робить для збереження пам’яті про них, про їх перемоги та досягнення у головах сучасного покоління, як взірця для наслідування. За його підтримки Фонд учених минулого року опублікував книгу: «Время. События. Люди» та організував її урочисте вручення на базі ПДАБА. Тому, в першу чергу, він є Людиною з великої літери».

А закінчити хочеться головним життєвим девізом Володимира Івановича Большакова «Не зупинятися на осягненому. Бути потрібним людям»! Хай він стане для багатьох молодих науковців аксіомою, на будь-якому етапі життя нам є куди рухатися далі. І пам’ятаймо, що доля винагороджує шляхом успіху та перемог тих, хто готовий допомагати іншим, ділитися своїми знаннями, своїм досвідом. А ми вдячні долі, що поруч з нами є такі люди як Володимир Іванович!

Рада молодих вчених ДВНЗ ПДАБА

Написано: 15:03 | | Немає коментарів

Коментарі

EmailEmail
PrintPrint
WP Socializer Aakash Web